portrait

 

03.07.2015

Скульптор Анатолий Кущ: "Грядущее обновление Майдана — преступление против нашей истории"

07.12.2014

Анатолій Кущ: Назвати Оранту символом імперіалізму – це, м’яко кажучи, дивує

23.08.2014

Програма "Зроблено у Києві". ТРК "Київ"

16.03.2013

Бронзовий Петро Могила лежить у шухляді 3 роки, Іван Мазепа на коні - 10!

11.03.2013

Ламати – не будувати

06.03.2013

Таємниці пам'ятників Шевченку або чому комуністи боялися Кобзаря

24.06.2011

У Києві відкрили пам'ятник Пилипу Орлику

30.11.2010

«Скульптура — це тяжке мистецтво»

15.01.2010

Праславянские боги спустились на землю. Скульптор Анатолий Кущ впервые представил зрителям украинский пантеон

04.08.2009

Скульптор Анатолий Кущ: «Лицо Ивана Мазепы я лепил по его портрету, написанному, вероятно, в год Полтавской битвы»

30.07.2009

Анатолій Кущ поставить пам’ятник Мазепі

06.07.2007

Площадь большого базара или Как власть и деньги изуродовали главную площадь страны

11.01.2007

Анатолий Кущ: центр страны стал базарным центром

 

 

24.02.14

Что будет на Майдане:
На площади отремонтируют Дом профсоюзов и могут оставить часть баррикад

Вчера центр Киева начали убирать от мусора. К работе приступили активисты Майдана и неравнодушные киевляне. «За неделю справимся», — говорят они. А вот восстановить все разрушенное во время протестов так быстро не получится. Пока чиновники только начали подсчитывать ущерб. Они думают, как изменить главную площадь страны — вероятно, уже скоро тут появится памятник «Небесной сотне» и много деревьев.

ПРОФСОЮЗЫ. Сгоревшее девятиэтажное здание Дома профсоюзов будут ремонтировать. «Дом профсоюзов принадлежит профсоюзам, они и займутся его восстановлением. Раньше они вынашивали планы о возведении во дворе 12-ти этажного офисно-отельного комплекса. Мы категорически против таких планов и дважды заворачивали этот проект. Не дадим и сейчас. А восстановить здание не проблема», — говорит замглавы КГГА Михаил Кучук. «Точный ущерб будет оценивать спецкомиссия. Сейчас стоит вопрос о реконструкции всех этажей, которые пострадали от пожара. Каких-либо планов на достройку новых этажей у нас нет. Отельно-офисного комплекса во дворе — не будет», — заявил «Сегодня» зампредседателя ФПУ Григорий Осовой. «На восстановление здания дома профсоюзов необходимо как минимум 100 млн грн», — говорит инженер-строитель Владимир Савенко. Только восстановление электронных часов на Доме профсоюзов обойдется в 300 тыс. грн.

МАЙДАН. В пожарах пострадали памятники. Обгорела стела Независимости, памятник основателям Киева. «Памятники мы не обследовали, но однозначно понадобится их реставрация», — говорит начальник управления по охране культурного наследия КГГА Яков Дихтяр. «Бронза могла оплавиться, и ремонт памятников потянет на тысячи гривен», — отмечает реставратор Евгений Коротченко.

Автор скульптур на Майдане Анатолий Кущ говорит, что не против установить новые в честь погибших героев. «Необходимо установить памятник погибшим. Возможно даже на месте, где установлена елка. Я готов разработать проект», — говорит скульптор Кущ. Зодчие предлагают музеефицировать часть колонны на Майдане или баррикады в честь погибших героев из «Небесной сотни».

«Есть идея оставить что-то знаковое, возможно элемент баррикады — для истории. Будет такой мини-музей. Но к этому вопросу вернемся после 9 дней со дня похорон наших побратимов...» — говорит комендант Майдана Степан Кубив.

А главный архитектор Киева Сергей Целовальник считает, что нужно переосмыслить архитектуру всей площади. «Сегодняшний Майдан не символизирует независимость. Нам нужно переосмыслить всю площадь, подумать о том, как видоизменить подземные пространства с дорогими бутиками. Возможно там нужно построить доступный паркинг. А на самой площади провести озеленение. Поставить много деревьев в кадушках, высадить цветы, зеленую траву. Ну и, конечно, нужен памятник «Небесной сотне». Я плакал вместе со всеми, когда убили ребят. Память о них нужно увековечить», — считает Сергей Целовальник.

ЦЕНТР. Вчера киевляне-добровольцы убирали Мариинский парк, чистили от мусора Грушевского и Майдан. «Мы уже начали убирать центр после боев. Держим связь с Костюком (замглавы КГГА). Вместе будем приводить центр в порядок и ремонтировать здания», — говорит Степан Кубив. «Думаю, с ремонтом улиц и тротуаров управимся за неделю», — говорит глава КГГА Владимир Мокеенко. Ранее в КГГА заявили, что ремонт Грушевского и Майдана обойдется в 20 млн грн (тротуары, заборы, урны, лавочки, брусчатка, клумбы). «Нам нужно провести точную оценку разрушений, над этим с понедельника начнет работать спецкомиссия. До начала протестных акций мы проводили экспертизу плит на Майдане. Они требовали ремонта и замены. Главкиевархитектура, должна определить, чем именно вымостить площадь», — говорит замглавы КГГА Михаил Кучук. Он не исключает, что придется проводить глобальную реконструкцию с заменой изношенных коммуникаций, тогда эти работы обойдутся дороже. «Под Грушевского проходит старый водопровод, который нужно срочно менять. И эти работы лучше провести в комплексе», — говорит Кучук.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

16.03.2013

Бронзовий Петро Могила лежить у шухляді 3 роки, Іван Мазепа на коні - 10!

Пам'ятники Петру Могилі та Івану Мазепі мали прикрасити дві столичні площі. Конкурси на їхні ескізи у Мінкульті провели, відповідно, ще у 2003 та 2009 роках, однак проекти... так і лишилися на папері. Чому влада не поспішає вшановувати українських діячів?

Анатолій Кущ, скульптор: "Він - поет, просвітник, великий будівничий храмів, ну і воєначальник". Таким бачить Івана Мазепу скульптор Анатолій Кущ, розповідає 5 канал. Три роки тому він виграв конкурс на проект пам'ятника гетьманові. Бронзовий кількаметровий Мазепа на коні мав "оселитися" навпроти парку Слави. Однак, проект й досі лише на папері.

Анатолій Кущ, скульптор: "Проект був розроблений в 2009 році, був затверджений на міністерській експертно-художній раді, потім був затверджений на містобудівній раді міста Києва, ну і рекомендований до спорудження. На цьому все закінчилось". Ще довше - майже 10 років - чекає скульптор на зведення іншого свого дітища - пам'ятника Петру Могилі. Бронзовий, на гранітному постаменті він мав стати сусідом пам'ятника Сагайдачному на Контрактовій площі. Однак і йому не судилося тут стояти.

Анатолій Кущ, скульптор: "Конкурс був проведений у 2002 році. Я взяв участь, конкурс виграв і, практично, на цьому закінчилось. Значить КМДА теж не приймало ніяких кроків. Єдине, що кожен рік практично мені казали - ось у цьому році буде фінансування і буде розробка пам'ятника. Кожен рік я чекаю, і кожен рік... Уже який - 11-й рік".

Винуватця у цій ситуації знайти неможливо - КМДА відправляє до Мінкульту, а ті - навпаки. У Міністерстві культури стверджують: ескізи обох скульптур затвердили та передали для подальшої роботи у КМДА. На цьому, запевняють, їхні повноваження закінчуються, а прораховувати кошторис і встановлювати пам'ятники має міська адміністрація з власного бюджету. Натомість, чиновники КМДА кажуть - про проекти й не чули. Наразі обіцяють підтримати спорудження пам'ятника Могилі до ювілею Києво-Могилянської академії.

Олександр Попов, голова КМДА: "Фінансових зобов'язань з нашого боку до цього часу ніяких не було, бо ми не учасники поки що проекту цього. Я знаю, що пам'ятник Петру Могилі ми плануємо встановити і навіть самі ініціюєм цю ідею, бо попереду - ювілейна дата Києво-Могилянської академії". Пам'ятники Анатолія Куща відомі у всьому світі. Наприклад, його скульптури сьогодні прикращають головну площу країни. А от чи з'являться його пам'ятники на ще двох столичних майданах - наразі невідомо.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

11.03.2013

Ламати – не будувати

Україною котиться хвиля вандалізму, жертвами якої вже стали пам'ятники Степану Бандері, Роману Шухевичу та слов'янському богу Перуну.

Так, на Рівненщині на вулиці Бандери невідомі розбили меморіальну дошку героя України, а поруч чорною фарбою намалювали свастику, - йдеться у сюжеті ТСН.

Хуліганів розшукає міліція, а сліди нападу тим часом замалювали. Схоже, варварство в ті самі дні побачили ще в кількох регіонах Західної України.

«В ніч на 6 березня на Стрийщині було пошкоджено меморіальну дошку та пам'ятник Степану Бандері. В ніч на 7 березня банди вчинили наругу над барельєфом Шухевича (у Львові)», - повідомив академік міжнародної академії інформатизації Володимир Перегінець.

Не оминули вандали і столицю. Проте тут око муляла копія божества Світовида. Її встановили з нагоди 1500-річчя Києва, а тепер - обезголовили. Примітно, що наруга сталася у центрі, ще й поруч із управлінням міліції.

Для рідновірів ця скульптура була сакральною пам'яткою архітектури. Її знайшли в річці Збруч в 19 столітті. Символіку Світовида і досі досліджують науковці. Провадження щодо наруги над пам'яткою відкрили, а потім одразу закрили. Мовляв, свідки нічого не бачили, як і камери відеоспостереження.

Однак рідновіри не збираються здаватися, а за інформацію про хуліганів готові навіть заплатити - 20 тисяч гривень. Ще один випадок вандалізму у Києві: влітку спочатку спиляли, а потім ще й підпалили монумент бога Перуна.

Одразу за ним запалала й каплиця на місці Десятинної церкви. Скульптор Анатолій Кущ скаржиться, його пам'ятники теж не раз потерпали від рук вандалів. Він каже, що це не просто напад на скульптури, це напад на культурну спадщину та державу.

Хто відповідатиме за це - невідомо. Та й чи відповідатиме взагалі. За останні випадки вандалізму у столиці і по всій Україні жодної людини не було притягнуто до відповідальності.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

06.03.2013

Таємниці пам'ятників Шевченку або чому комуністи боялися Кобзаря

Тарас Шевченко – лідер із кількості пам’ятників. Їх у світі - понад 1100. Більше – тільки у тоталітарних вождів і невідомих солдатів, увічнених у монументах. Шевченко – більше, ніж просто митець. І навіть його пам’ятники – це велика політика. Один із найвідоміших – у Києві, навпроти університету його імені - пам’ятає і щире бажання вшанувати пам'ять поета, й інтриги.

Напочатку ХХ століття російські націоналісти були категорично проти, але незважаючи на це, для монумента визначили місце – біля Михайлівського собору. Однак чиновники взяли хитрістю і запропонували натому місці створити комплекс історичних постатей.

Першою поставили княгиню Ольгу. «Є напівлегенда – один чиновник заявив: «Кавалер має поступитися місцем дамі». Таке пояснення», - розповідає директор бібліотеки імені Ольжича Олександр Кучерук. Пізніше в радянські часи – в 30-му році - пам’ятник виготовили, але він виявився замалим, порівняно з п’єдесталом. Його відправили до Канева, а в Києві терміново протягом місяця створили інший, який стоїть донині.

Монумент Шевченкові в Москві з’явився після того, як українці Америки вирішили поставити пам’ятник у Вашингтоні. Радянський союз не міг програти ідеологічну битву, терміново провів конкурс, який несподівано для всіх виграли студенти з Києва. Водночас радянське посольство у США двічі зверталося до держдепартаменту з вимогою не споруджувати монумента у Вашингтоні.

Дипломати переконували, що Шевченко ненавидів католиків, православних, росіян, поляків і євреїв, був передвісником комунізму. Українці ж у відповідь збирали гроші і закидали капітолій листами на підтримку будівництва. До відкриття пам’ятника в американській столиці долучилися чотири президенти США. Гаррі Трумен був почесним головою оргкомітету, Дуайт Ейзенхауер схвалив зведення, Джон Кеннеді привітав освячення майдану під будівництво, а Ліндон Джонсон, як чинний глава держави, надіслав привітання. На відкриття приїхало 100 тисяч людей.

Чи не найелегантніший пам’ятник митцю – у Варшаві. Київський скульптор Анатолій Кущ зобразив молодого Шевченка, коли той зі своїм паном Енгельгардом кілька днів був у польській столиці. А свічка в руках нагадує про момент, коли поміщик спіймав маленького Тараса за малюванням.

«Мені хотілося зробити його, щоб поляки полюбили. Він може здатися нетиповим, бо з нього чомусь роблять жебрака, кріпака», - каже автор пам’ятника Тарасові Шевченку у Варшаві, скульптор Анатолій Кущ. Тарас в образі римського патриція – незвичний, але безперечно величний образ у вічному місті – Римі. Таким попросив скульптора зобразити поета Патріарх Йосип Сліпий. У 60-х роках ХХ століття він прикрасив площу біля Церкви Св. Софії. Тож перший і духовенство, і туристів, які йдуть до храму, зустрічає Кобзар. «Блаженніший Йосип хотів підкреслити – Шевченко - є Шевченком всюди. То є людина якогось світового виміру. Він є вдома всюди, де є наш народ», - каже Глава Української Греко-Католицької Церкви 2001 –2011рр. Блаженніший Любомир Гузар.

В Україні та світі Тарас Шевченко – різноманітний, як і його особистість – і мудрий, і сумний, і рішучий і задумливий. Такий, яким він був у житті.

Автор: Андрій Гетьман

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

24.06.2011

У Києві відкрили пам'ятник Пилипу Орлику

pylyp1

Пам'ятник українському гетьману Правобережної України Пилипу Орлику, автору конституції 1710 року, відкрито сьогодні у Києві. Як передає кореспондент "Інтерфакс", пам'ятник являє собою композицію, що складається з двох елементів: пам'ятника гетьману і козацької атрибутики.

Біля постаменту встановлена бандура, на постаменті - козацькі шаблі і надірваний прапор, котрий майорить на вітрі. Пам'ятник встановлено на перетині вулиць Пилипа Орлика та Липської в урядовій частині Києві. Як пояснив один з авторів пам'ятника народний художник України скульптор Анатолій Кущ, "немає волі без того, щоб її захищати".

П. Орлик зображений у багатому вбранні XVIII століття, ліва рука спирається ну тумбу з паперами і булавою, а в правій руці - перо. За словами А. Куща, одяг і атрибути історично ідентичні. На постаменті пам'ятника також встановлено родовий герб гетьмана. Культурна композиція виконана з бронзи і граніту. Вона розташована таким чином, що між пам'ятником та прапором є прохід, котрим починається сквер.

За словами голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова, на роботи по зведенню пам'ятника і впорядкування прилеглого скверу витрачено приблизно 9-10 млн грн з державного бюджету. Конкурс щодо пам'ятника оголошено в 2006 році, однак безпосередні роботи почалися лише в 2011 році - після звернення суддів Конституційного суду до президента з проханням прискорити зведення пам'ятника до 15-річчя з дня прийняття Конституції України.

Після смерті гетьмана Івана Мазепи козацька старшина обрала (5 квітня 1710 року) Пилипа Орлика гетьманом Правобережної України. Під час цих виборів були проголошені складені ним "Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького" (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis), що одержали в українській історіографії назву "Конституція Пилипа Орлика".

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

30.11.2010

«Скульптура — це тяжке мистецтво»

Ліна КУШНІР

Відомий скульптор Анатолій Кущ каже, що вперше доторкнувся до глини в дитячому садочку. Йому тоді було років чотири. «Ми ліпили грибочки, — згадує він. — Я виліпив свій перший твір і «захворів» на все життя». Сьогодні твори цього скульптора є практично в усіх музеях України та в колекціях багатьох відомих людей. Його ж роботи прикрашають багато українських і закордонних міст, але кожен українець передусім знає його за візиткою головної площі столиці України — монументом Незалежності.

Напередодні 65–річчя скульптора ми зустрілися з Анатолієм Васильовичем у його майстерні. Тут можна ходити, як у музеї: скульптури займають увесь простір — стоять, лежать, висять на стелажах, підлозі, стінах. Скульптор зізнається, що навіть у вихідні й святкові дні він приходить у свою майстерню: «Мене ніхто не змушує, але інакше не уявляю свого життя».

«За Мазепу прикро»

pylyp1

— Анатолію Васильовичу, в Києві вже мав би стояти ваш пам’ятник Мазепі, ви перемогли в конкурсі. Яка зараз із ним ситуація?

— А ніяка. Я боюся, що при цьому уряді про нього й мови бути не може. На патріотичні й національні пам’ятники зараз грошей виділяти не будуть. Загалом я виграв конкурс по п’яти пам’ятниках, зробив ескізи, затвердив по всіх усюдах. Це Мазепа в Києві, Пилип Орлик для Батурина і для Києва, Петро Сагайдачний, Петро Могила — мав бути встановлений біля «Могилянки». І по всіх них справа заглохла. Особливо за Мазепу прикро. Бо це надзвичайна людина і великий патріот. При ньому Україна була і освічена, і досить багата, хоча й не мала повної незалежності. При Мазепі був порядок і розвивалася культура. Ця людина, безсумнівно, потребує увічнення. Думаю, прийде час і це станеться.

— А чому ви Мазепу вирішили зробити на коні? У Києві й так два гетьмани — Хмельницький та Сагайдачний — на конях сидять...

— А ще в нас прикордонник на коні і Щорс. І все. А скільки у нас фігур стоять? А скільки сидять? Знаєте, скільки кінних пам’ятників у Вашингтоні? Понад півсотні. І нікому не спадає на думку, що їх забагато. Ну давайте лежачих будемо робити! Таких ще не було. Багато хто хотів би побачити Мазепу босим і голим. Але він тоді був найбагатшою людиною в Україні, магнатом. Так, він на коні. Бо він гетьман України! Таким я його побачив. «Монумент Незалежності так і залишився незавершеним»

— А чи правда, що монумент Незалежності ви ліпили з власної доньки?

— Правда. Коли ви побачите метровку, там моя Христина — один в один. Але Сан Саничу [Омельченку] хтось тоді нашептав, що з доньки ліплю. І він каже: «Як це так, за мої гроші свою рідню увічнити хочеш?». Довелося переробити.

— То на кого в результаті схожа наша Незалежність?

— Та на Христю мою! Тільки набагато старшу! Моє право як автора бачити образ таким, яким його уявляю. А не підлаштовуватися під смак конкретної людини. І Сан Санич, і ще чоловік 50 щотижня приходили тоді в майстерню, дивилися, і кожен мені щось радив. Це так смішно, коли людина в тому темна, як ніч, а намагається вставити свої п’ять копійок! І не просто радили, а примушували записати і взяти до виконання! Пригадую, дивилися тоді ці «фахівці» на метровку і казали: от що це за вишивка у неї на грудях? Нема такої вишивки, прибрати! А це була карпатська вишивка! Було в Оранти на голові чільце. А що це в неї таке? Навушники? Прибрати! Прибрав. Коли ж схаменулися, кажуть: поверніть усе назад. Та хто ж туди вже полізе — це ж 90 метрів майже! А найприкріше, що монумент Незалежності — головний пам’ятник усього мого життя — так і залишився незавершеним. Позаду колони ще мали стояти скульптури 12 найвідоміших державних діячів. Але потім усе зупинилося так би мовити на півслові — начебто через відсутність фінансування. Ще там планували зробити Музей дер¬жавності, а зробили «Глобус», торговий центр. Тому вирішили й державотворців не ставити, бо вони не ліпляться до гастронома. Пам’ятник «пав» жертвою бізнесу.

— Гадаєте, що той задум заморозили назавжди?

— Я сподіваюся, що колись, як казав Тарас Григорович, «прийде наш Вашингтон» і в Україні з’явиться справжня національна і державницька влада, бо зараз ми маємо бізнесову. І тоді пам’ятник буде завершено.

«Оту чортівню, проти якої бореться Михаїл, дуже крутить зсередини»

— А коли бралися за пам’ятник засновникам Києва, не боялися, що його не сприймуть? Бо ж один уже є...

— Це не є пам’ятник засновникам, це є початок Київської Русі. У моєму початковому задумі скульптури засновників кріпилися до основи колони монумента Незалежності. Потім я його доопрацював, колона була встановлена на основу, яка нагадує храм, як символ того, що наша державність спирається на християнську віру. А засновників я виніс в окрему композицію. І вона несе в собі не просто розповідь про трьох братів і сестру. Там більш глибинний зміст. Ідеться про три племені, з яких складалося слов’янство: поляни — Кий, чехи — Щек, хорвати — Хорив. Усі слов’яни поклонялися праматері нашій Ладі, символом якої є лебідь (Либідь). Усі четверо вони ще й уособлюють чотири стихії: Кий має на щиті зображення вогню, Щек тримає плуг (земля), Хорив із луком і рогом, духовим інструментом (повітря) і Либідь–лебідь (вода). До того ж лук — це ще й древній герб Києва. На вишивках, орнаментах там ще багато символіки. За кожною цяточкою стоїть зміст. Людина, яка на тому не розуміється, думає що то просто прикраси, а той, хто вміє ті символи прочитати, усе зрозуміє. І хто не полінується й візьме бінокль, щоб роздивитися дівчину–Незалежність, теж побачить, що в орнаментах на її одязі — вся наша історія від Трипілля до християнства. В мене жодна деталь не є прикрасою, а кожна має підтекст.

— До вашого Архангела Михаїла, що на Печерських воротах, теж були претензії. Мер Леонід Черновецький його якось навіть пропонував прибрати, бо дуже похмурий і не відповідає християнським канонам.

— Який же він похмурий? Він красень і повністю відповідає християнським канонам. Якщо у Черновецького була претензія, що він чорний, то я скажу: якщо у нього пастор чорний, то це ж не значить, що він диявол! Он Володимир–Хреститель теж чорний. Чому в Черновецького не виникає бажання його зняти? Моя помилка: я пішов на поводу в архітекторів і занадто його розцяцькував. Там забагато золота, особливо на крилах. Вони, до речі, дуже класно виліплені, а позолота сліпить — і форма не читається. Щодо канонічності, то він вбраний, як раніше було прийнято, у військовий обладунок Візантійської імперії. Ще опонентів зачіпає, що він такий могутній. Це й справді міцний хлопець з атлетичною фігурою. Треба читати Біблію: Михаїл — це рівний Богу. Архистратиг — це той, хто очолює всі війська. Саме він поборов диявола і загнав його в пекло. То що ж, робити його таким як на Михайлівському соборі — з жіночою задницею і черевцем? Звісно, оту чортівню, проти якої й бореться Михаїл, дуже крутить зсередини. Бо образ вийшов справді сильний! Ще одна моя помилка. На одній із нарад образно сказав: Михаїл постане над Лядськими воротами, щоб ні одна зараза в Київ більше не пройшла. Я й не думав, що цю ідею одразу підхоплять. Бо Михаїл мав стояти на куполі «Глобуса» — якраз на одній осі з монументом Незалежності. І коли дивитися на них одночасно, він своїми крилами наче піднімав Оранту. А потім звели Лядські ворота, чого, вважаю, не слід було робити, і Михаїла перенесли туди. «Шевченка міг би робити ще і ще»

— Ви створили багато пам’ятників Тарасу Шевченку. Вони стоять і в Україні, і за кордоном. Чим ця тема близька для вас?

— Справді, в мене лише по Україні 29 пам’ятників і пам’ятних знаків Кобзарю. На Звенигородщині, його батьківщині, в яке село не заїдете — скрізь мої роботи. Починаючи від Тарасика на руках у матері — «Мене там мати повивала» — до Шевченка–академіка. Особливо приємно, що мій Шевченко стоїть у Варшаві. Длямене це велика честь, бо Тараса можна ставити де завгодно, але поставити в Польщі — це проблема. Вони згадують Шевченкову поему «Гайдамаки» і їх уже трясе. Я зробив туди красивого 16–річного Тарасика. Стоїть він у чудовому місці в центрі Варшави. Цим треба завдячувати моєму великому другу, поетовi Дмитру Паличку, який тоді був амбасадором і багато зробив для того, щоб у 2002 році пам’ятник у столиці Польщі таки з’явився.

— Важко не повторюватися, працюючи над пам’ятниками одній і тій же людині?

— Ні! У мене задумано стільки, що я міг би Шевченка робити ще і ще. Це надзвичайно багатогранна постать. Я ж не зациклююся над Шевченком лисим і з вусами. Був же він молодим і красивим. І саме в цьому віці написав багато своїх відомих творів. Коли вийшов перший «Кобзар», йому було лише 26 років. Я ніколи не дозволяв собі підходити до скульптури, як колись підходили до Леніна — кепка на голові, кепка в руці. Якось прийшла комісія, подивилася — а в Леніна кепка і на голові, і в руках (сміється). Коли підходять до мистецтва як до заробітку, то таке й виходить. А коли робиш від душі — важко повторитися. «Мені подобалося приймати Леніних»

— А вам не доводилося працювати над образами Леніна або інших вождів?

— Мене часто про це просили, але зазвичай вдавалося «з’їхати» — казав, що не готовий до цього образу. Колись, років 15 поспіль, я був експертом Мінкультури, їздив ускладі комісії і приймав цих Леніних. Мені це дуже подобалося, бо після прийому зазвичай накривали щедрі столи в обкомах–райкомах (сміється). І коли всі ліверній ковбасі раділи, там ікру ложкою можна було їсти. Але одного разу мене таки вмовили — я оформив станцію метро «Ленінська» (нині «Театральна». — Авт.).Пообіцяли, що зверху, на розі Прорізної, мені дозволять зробити у сквері паркову скульптуру на тему Лесі Українки. Але обдурили! Скульптуру навіть затвердили, а зробити так і не дали. Ви, мабуть, звертали увагу¬, що «Театральна» дуже темна і похмура. Пригадуєте оті флагштоки із написами? Я дуже хотів, щоб вони не читалися. І придумав таке: зроблю їх у вигляді бра, щоб спіднизу вони підсвічувалися. Це сліпитиме і написи не читатимуться. Головний архітектор Києва Жаріков каже: давай один зробимо і подивимося, що буде. Коли змонтували, мій задум розкусили. Освітлення зняли. Ті отвори для ліхтарів і досі можна розгледіти за прапорами. А уявіть, що в тому підвалі під назвою «Театральна», все сяє, бра горять...Було б значно краще. А ще зверніть увагу на погруддя самого Леніна. Якщо підійти до нього близько і стати метрів за десять — він красень, а якщо відійти метрів на 50 — то ви побачите, що це потвора, в нього не мозок, а куля. І от приймати об’єкт приїхав Щербицький, а з ним ціла братія, душ п’ятдесят. І тут чую один кричить: «Це не Ленін!» У мене все опустилося. Але підійшли до того чоловіка двоє і вивели його попід руки. Коли ж всі наблизилися до Леніна — а він красунчик! Я був із п’ятирічною Христею. Щербицький узяв її на руки і ми разом сфотографувалися біля вождя... Принаймні, я намагався бути чесним, працюючи над ним.

— А як вам вдалося досягти такого ефекту: спотворити Леніна здалеку й зробити гарним зблизька?

— Я ж скульптор чи хто? Я не хотів його робити. І якщо погруддя приберуть, плакати не буду. Деякі мої пам’ятники вже прибрали. Наприклад, пам’ятник Дзержинському, що стояв біля міського КДБ у Києві. Коли мені замовили його, робив із натхненням. Що я про нього знав? Що з 1924 року він дитячі будинки будував. Це вже зараз ми знаємо, що то за дитбудинки були — концтабори. А вже після 1991 року мені телефонують і кажуть: «Якщо стоїте, присядьте. Є розмова». Кажу: «Коли ваша організація каже присісти, мені так хочеться ще постояти» (сміється). Й мене питають: як дивитеся на те, щоб ми зняли пам’ятник Дзержинському?» — «Із задоволенням», кажу. Бо пам’ятник такій сволоті не повинен стояти.

ЧУЖА КИШЕНЯ

«Про таких, як я, кажуть «лох»

— Поставити пам’ятник — велика удача для скульптора. Але це буває не так часто. Чим ви як скульптор заробляєте ще?

— Бачите, вся майстерня заставлена не пам’ятниками, а станковими роботами. Я їх роблю за велінням душі, бо мені це подобається. І часто–густо люди їх купують. З того й живу.

— Ваші роботи дорого коштують?

— От ця скульптура (показує композицію, не вищу метра), тільки щоб перевести в бронзу, потягне на 130 тисяч доларів. А чи можна цю механічну роботу прирівняти до роботи скульптора? Щоб зробити оце (показує скульптуру), довбатися треба півроку, день у день. Скульптура — це тяжке мистецтво. От і рахуйте, скільки може коштувати така робота. Через салони я нічого не продаю, нема в мене цієї жилки підприємницької. Я «совєтікум». Знаєш, що це таке? Це страшна людина, практично ідіот. Мене запрошують із виставкою ООН уНью–Йорк, а потім Дублін, і одна з робіт, що там будуть виставляться, це «Совєтікум». З одного боку — це насуплене обличчя, заляпане кров’ю і в клітинку — сліди ґрат, а з другого — красиве усміхнене лице. Отакими ми і були! Насправді з битою мордою, а для всього світу — жити стало краще, жити стало веселіш! От я й досі такий — заробляти соромно, продавати соромно. Молодь наша зовсім інша. Вони одразу можуть скласти собі ціну. Знаю, що деякі називають мільйон за свої роботи. А коли мене просять назвати вартість, почуваюся ніяково, мнуся. Про таких, як я, кажуть «лох». А хто такий лох? Це людина із совістю.

ДОСЬЄ «УМ»

Кущ Анатолій Васильович. Скульптор, член Національної спілки художників України Народився 30 листопада 1945 року в Києві.

У 1972–му закінчив Київський державний художній інститут. У 1977–му — аспірантуру Академії мистецтв СРСР. Із 2004 року дійсний член Академії мистецтв України. Заслужений художник України (1979), з 1996–го — Народний художник України. У творчому доробку скульптора — десятки пам’ятників і монументально–декоративних композицій. Зокрема, цикл пам’ятників «Шляхи Тараса», встановлених на Черкащині; пам’ятники «Берестецька битва», Жертвам голодомору в Україні 1933 року (Чикаго, США), Богдану Хмельницькому (Рокфорд, США), Тарасу Шевченку в Бурштині (Івано–Франківщина), Слуцьку (Білорусь), Варшаві (Польща); монумент Незалежності України та композиція «Засновники Київської Русі» в Києві.

КОРЕНІ

— Я народився в повоєнному Києві, в 1945–му. Моїх батьків познайомила війна. Мама — з Харкова, батько — з Донеччини, з села Новосьоловка Старобешівського району. Більшість мешканців там — греки–еліни.

У мені теж тече грецька кров, а донька навіть взяла подвійне прізвище Кущ–Катракіс. Це прізвище мого прапрадіда. Він із грецького острова Кріт, був художником, там і зараз є його музей. Донька теж людина творча. Вона геніальний художник. Займається живописом, інсталяцією, скульптурою, керамікою — їй все цікаво й усе в неї виходить. У неї багато розписаних церков. Жила в Америці, працювала в Голлівуді, знає багатьох їхніх зірок, дружить iз Клінтонами. А зараз мешкає в Греції — проснулась кров предків. При цьому Христя — неймовірна патріотка України, ніколи не перейде на російську в розмові з українцем... А син обрав собі економічний фах. Він подарував мені трьох онуків.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

15.01.2010

Праславянские боги спустились на землю. Скульптор Анатолий Кущ впервые представил зрителям украинский пантеон

Ирина Несенюк, Александр Дроздов, газета «Новая»

До сих пор в Украине не было ничего подобного. Он шел к этому событию почти четверть века. За это время была создана 41 работа, и 38 из них можно увидеть в «Мистецькому Арсеналі» (ул. Мазепы, 28—30), на открытой уникальной выставке «Коло Свароже». Ее автор, народный художник Украины Анатолий Кущ, представил цикл гипсовых скульптур, посвященных пантеону праукраинских богов. Он и провел для «Новой» эксклюзивную экскурсию, останавливаясь у каждой работы. Размах экспозиции поражает своей грандиозностью. Средства на ее организацию выделил один из украинских банков. Скульптуры привезли из мастерской художника — там они висели на стенах и чуть ли не на потолке. Досадно, но при перевозке часть изваяний повредили (не хватило денег на прокладки), и скульптору пришлось устранять дефекты прямо на месте.

— Много лет назад подумал: почему греки знают и уважают своих античных богов, а мы забыли даже как звали наших, праславянских, которые, кстати, старше эллинских? — говорит Анатолий Васильевич.

 

— В центре экспозиции — Сварог, ипостась Всевышнего для нашей галактики. Это не Зевс и даже не Кронос, он творит Солнечную систему и сам есть Все. Он летит на трехлепестковой Сварге, символизирующей воду, огонь и воздух. Вообще-то была и четвертая составляющая — земля, но фашисты испоганили четырехлепестковую Сваргу. И потом, троичность мышления ближе нашему менталитету. Три нынешних праздника — лишнее тому доказательство. Коляда — сотворение мира, «кола» из 12 созвездий, праздник Василия — рождение Месяца, праздник Даны — Великой Матери Вселенной, богини Воды.

Мужчины — огонь

 

Художник просит не воспринимать его изваяния как отдельных богов (у греков, кстати, это было именно так). Они — разные ипостаси Всевышнего. Все женские образы — в большей или меньшей степени воплощение водного начала мира, мужские — огненного.

• Ярило — бог весеннего солнцестояния, плодородия, войны. Его меч обвит татар-зельем, он стоит на матери Сва — праматери всего сущего.

• Дажбог — бог семьи, супружеской верности — держит древо жизни. Оно поделено на три части: навь — низшая форма жизни и царство мертвых, явь — сегодняшний миг, и правь — царство небесное. От того, как вы проживаете явь, зависит, куда отправитесь после смерти — свиньей в навь или праведником в правь. Дажбога несет упряжь из двух лебедей. Присмотревшись, вы обнаруживаете, что лебедь один о двух головах — символ неразлучности.

• Перун — бог военной касты, родоначальник всего сущего, рожденного от молнии. Его символы — меч, кони, соколы.

• Числобог — отсчитывает на часах наши дни, идет по Живе (богине жизни) — грубо топчет ее.

• Чернобог — антипод Белобога, попросту — дьявол. На нем сидит Нава — богиня потустороннего мира. Наши пращуры считали, что Сварга будет стоять до тех пор, пока борются Белобог и Чернобог. Как только кто-то победит, мир развалится.

• Велес — воплощение потусторонних знаний, искусств, богатства. Его символы — козел, месяц, змея.

• Кришень (Аватар) — бог, приходящий на землю раз в 12 тыс лет, чтобы очистить человечество от грехов. По предположению скульптора, сам Христос и есть Аватар. Ведь точно не известно, где жил Иисус с 13 до 30 лет — в Палестине его не было. По гипотезе английских и немецких ученых, все это время он провел на Тибете, остались летописи о его пребывании там. Может, потому Кришень так поразительно напоминает Кришну. А тот, в свою очередь, Христа.

Женщины — вода

 

• Лада — богиня семьи и любви — трогательно молится за нас, стоя на Роде — двуполом боге. Зайдя сзади, вы обнаруживаете, что это, как ни крути, фаллос — символ плодородия.

• Денница — богиня утренней зари, ступает по Месяцу, едва касаясь его пальцами ног, собирает в тарелочку росу и дарит ее людям.

 

• Дивия — кормилица мира — летит на яйце-райце и выдавливает из соска молоко для Млечного пути.

• Карна — карающая ипостась бога. Она рубит мечом жадных, завистливых рыб, пожирающих друг друга.

• Красопани — украинская Венера.

• Диванна — богиня сна, спокойная и умиротворенная, сидит на хамелеоне, на плече — летучая мышь. Наши предки делили времена года на зиму и лето. Художник обогатил пантеон — кроме Зюзи (спящей богини зимы) и дородной, пышной, увенчанной колосьями и сидящей на потерчатах Цеци (богини лета), можно увидеть дрожащую от холода и играющую на струнах опадающих листьев Осень, смеющуюся, слушающую капель Весну.

• Слава — античная Покрова, воплощает героическое женское начало, вдохновляющее воинов всех времен. Орел и кони — ее верные помощники.

 

• Ния — проводница человеческих душ к богу, безжалостно расправляется со стервятником, защищая их бессмертие.

• Суденица — намерилась обрезать нитку чьей-то жизни, она равнодушно ступает по телам, уверенная в своей правоте.

• Желя — символ плачущей женщины, у Куща просто голосит, кричит, сидя на коровьем черепе. Это воплощенная трагедия современности, когда мир катится в тартарары.

Лелем-полелем

 

Задорная и коварная Повитруля заманивает людей в чащи, а сама исчезает. Особое внимание — аистам («лелекам», от слова «лель» — вода, или «боцулам» — богам, которые принесли нас на Землю). Их не трогали самые дикие варвары, поэтому аисты сопровождают многих богов.

 

Дети Лады — Леля и Полель — воплощение воды и огня — стоят рядом. Понимаешь, откуда пошла поговорка «лелем-полелем». Это значит делать что-нибудь спокойно, но напористо.

Именно так, кажется, и работал скульптор над «Колом Сварожим».

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

04.08.2009

Скульптор Анатолий Кущ: «Лицо Ивана Мазепы я лепил по его портрету, написанному, вероятно, в год Полтавской битвы»

Игорь ОСИПЧУК, «ФАКТЫ»

Завершился творческий конкурс на лучший проект памятника украинскому гетману. Монумент из бронзы и гранита планируют установить в Киеве на площади Славы.

Согласно Указу Президента Украины о праздновании 300-летия Полтавской битвы, в Киеве на площади Славы до конца нынешнего года должен быть установлен памятник знаменитому гетману Ивану Мазепе. Творческий конкурс проектов будущего памятника уже завершен.

Победила работа творческого коллектива, в который вошли народный художник Украины Анатолий Кущ, заслуженный архитектор Руслан Кухаренко (кстати, они авторы монумента Независимости Украины на главной площади столицы), а также заслуженные архитекторы Илья Мельников и Юрий Лосицкий.

«Гетмана я изобразил в добротных боевых доспехах и парадных дорогих одеждах»

— Сохранилось несколько портретов Ивана Мазеры, я выбрал для памятника тот, что находится в коллекции гетмана Павла Скоропадского и датирован 1709 годом, когда произошла Полтавская битва, — рассказал «ФАКТАМ» народный художник Украины Анатолий Кущ. — Это символично, ведь выступление гетмана в битве на стороне шведов — самый известный, ключевой в его жизни поступок.

Историки сходятся во мнении, что Мазепа был талантливым политиком — ладил и с российским царем Петром, и с поляками, и со шведами… Но вплоть до решающих событий — до Полтавской битвы — держал в секрете, куда поведет Украину. Потому булава в его руке не указывает ни в какую из сторон.

Мазепа был одним из самых богатых людей своего времени, поэтому я «одел» его в добротные боевые доспехи (он изображен в них на многих портретах) и парадные дорогие одежды. Гетман восседает на вздыбленном коне. Время ведь было неспокойное, Мазепа постоянно участвовал в войнах — вначале на стороне Петра I, затем — шведов, обещавших Украине независимость.

Мне пришлось слышать упреки: мол, в Киеве и без того много конных памятников — аж пять. Ну и что? В Вашингтоне таких несколько десятков.

И вот еще что: в интернете появились заявления, что я сделал Мазепу похожим одновременно на памятники Богдану Хмельницкому в Киеве и Петру I в Санкт-Петербурге. Извините, но это совершенно разные работы! Сравните их фотографии, и вы увидите, например, что Хмельницкий решительно указывает булавой на восток, а конь под ним стоит на трех ногах (под Мазепой — на двух). Царь Петр облачен в римскую тогу, как он в ней может быть похожим на «моего» гетмана?

Бронзового Мазепу установят на постаменте из красного гранита, украшенном орнаментами в стиле украинского барокко и бронзовыми барельефами, на которых отображены те стороны общественной жизни, в которых проявил себя гетман как администратор и меценат: открытие школ, книгопечатание, иконопись, строительство храмов.

«Премия за победу в творческом конкурсе — десять тысяч гривен на всех четверых членов авторского коллектива»

— Для памятника выделена свободная площадка между гостиницей «Салют» и киевским Дворцом детей и юношества (бывшим Дворцом пионеров), — продолжает скульптор. — Это место выбрано не случайно, ведь рядом проходит улица Ивана Мазепы. А еще там стоял Свято-Никольский военный монастырь, уничтоженный в 1934 году. Его построили как раз за деньги Мазепы. Еще в 2002-м, когда в районе площади Славы проводили реконструкцию, выдвигалась идея отстроить монастырь. Теперь к ней вернулись вновь. (Недавно Президент Виктор Ющенко поручил правительству Украины и мэрии Киева проработать вопрос о воссоздании комплекса сооружений этого монастыря и внести свои предложения. — Авт. )

— Какова сумма премии за победу в конкурсе на лучший проект памятника Мазепе?

— Десять тысяч гривен — на всех четверых членов авторского коллектива. Эти деньги пойдут на работу над будущим памятником, причем придется еще немало выложить из своего кармана. Нужно, например, сделать метровую модель. Государство на это средств пока не выделяет. Я не рассчитывал заработать на Мазепе. Тут главное другое — уважение к гетману и мои профессиональные амбиции как скульптора.

— Сколько времени ушло на разработку проекта?

— Всего месяц. Я ведь, что называется, в теме — уже делал скульптуру Мазепы, которую планировалось вместе с фигурами других выдающихся деятелей установить на майдане Незалежности у входа в Музей государственности. Но в конце концов вместо музея открыли помещение торгового центра.

— На создание памятника в натуральную величину сколько понадобится денег?

— Если фигура будет пятиметровой и постамент шестиметровым (пока планируется сделать их такими), то около девяти миллионов гривен. В эту сумму включены и затраты на благоустройство территории. Но еще не завершен архитектурный проект. Его затем предстоит утвердить на градостроительном и министерском художественно-экспертном советах. Словом, размеры памятника могут быть изменены. И только по окончательно утвержденным габаритам рассчитают стоимость. Впрочем, я до конца не уверен, что проект будет реализован. Судите сами: я победил в конкурсах на создание в Киеве памятников соратнику Мазепы Пилипу Орлику и выдающемуся церковному деятелю, просветителю Петру Могиле. Прошел все художественные и градостроительные советы. С тех пор прошло уже несколько лет, но деньги на установку этих памятников не выделены до сих пор.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

04.08.2009

Анатолій Кущ поставить пам’ятник Мазепі

Автор:Світлана КОРЖЕНКО, автор фото: Андрій ЄЛОВІКОВ

До кінця року на пл. Слави в Києві з боку Палацу піонерів з"явиться пам"ятник гетьману Мазепі. На нього планують виділити з бюджету 9,5 млн грн. Монумент створює київський скульптор 64-річний Анатолій Кущ — автор скульптур, які стоять на майдані Незалежності.

Анатолій Кущ відкриває металеву хвіртку біля своєї майстерні на вул. Філатова. Усередині — кількасот скульптур, найбільше фігур оголених чоловіків і жінок. Робив їх із натури.

— Це українські боги. Греки мають скульптури своїх богів, а чим ми гірші? Мій предок — художник Ксенофонт Катракіс жив у Греції, тепер в Афінах стоїть його музей. Знайомі дивляться на мене, як на ідіота. Дивуються, чому не продаю робіт. Кажуть, що треба брати по півмільйона доларів за одну скульптуру. Маю надію, що колись створять парк, де стоятимуть ці роботи. Тільки не знаю, чи доживу.

Веде до бронзового макету пам"ятника гетьману. 30-сантиметровий Мазепа сидить на здибленому коні. У руці тримає булаву, високо її не піднімає.

— Він наче в піврусі, — пояснює. — Ще хвилина — і вкаже напрям руху війську і всій Україні. Мені Ющенко подарував здоровенну книгу, здається, "Україна козацька". Скульптуру робив із гравюри в ній.

Київський скульптор Микола Білик виготовляє інший пам"ятник Мазепі. 24 серпня його планують встановити в Полтаві.

— Я приймав у нього проект. Він мій сусід, через дві майстерні працює. Гарний художник, — каже Кущ.

1991-го Анатолій Кущ пропонував створити алею скульптур епохи Радянського Союзу.

— Якби зібрати всіх 700 українських Ленінів, можна було би заробляти великі гроші. Леніна, що на Бесарабці в Києві, нам подарували росіяни. Його зробили для Москви, та їм не підійшов, бо маленький. Перевезли до Києва. Скульптор Меркулов виставив таку ціну, що легше було би новий зробити. Але йому дали ті гроші. Скільки —не пам"ятаю, бо то було 1946 року.

На стіні висять фотографії реконструкції майдану Незалежності, яку розробив Кущ.

— Хотів зробити монумент, а вони зробили базар. Спочатку обличчя Оранти (скульптура Незалежності. — "ГПУ") ліпив зі своєї доньки. Омельченко довідався і каже: "За мої гроші робиш, хочеш свою доньку увіковічити?" Довелося трохи переробити. Та я Христину все одно увіковічив. Її обличчя має сестра Либідь, а Хорив — то я в 30 років. Усе одно цього ніхто не помічає, доки я сам не скажу.

Показує серію робіт "Метаморфози". Це — скульптури жіночих статевих органів.

— Показав ці роботи на виставці, як мені було 50 років, — знімає окуляри і кладе їх на стіл. — Моя донька Христина прийшла зі школи і плаче. Виявляється, у школі їй усі казали, що я маніяк.

Донька митця — художниця 29-річна Христина Кущ-Катракіс живе в Америці. Її роботи є в колекціях екс-президента США Білла Клінтона, акторки Анджеліни Джолі, співачки Тіни Тернер. Скульптури Куща стоять у Америці, Польщі, Білорусі.
У Чикаго він спорудив пам"ятник жертвам Голодомору: зобразив жінку з накинутим на голову рядном.

Згадує, як у російському місті Новгород-Сіверський робив пам’ятник автору "Слова о Полку Ігоревім".

— Показав ескіз, а мені кажуть: "Што ето ти хохла сдєлал?" А він же таким саме був. Просили приліпити йому бороду і волосся довге. Я відмовився.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

06.07.2007

Площадь большого базара или Как власть и деньги изуродовали главную площадь страны

Шесть лет назад на виду у всей страны в столице было совершено святотатство: местная власть фактически надругалась над тысячелетней историей Киева, которую похоронили под гусеницами бульдозеров, предварительно разрыв экскаваторами Майдан Незалежности, чтобы превратить его в заурядную базарную площадь.

Вместо духовности — бутик!

Осуществлялось это под благим предлогом: десятилетие независимости Украины хотели “отметить” сооружением на Майдане соответствующего монумента. В процессе же авральной работы все свелось в основном к “воздвижению” на главной площади страны... подземных бутиков. Так Майдан впервые был изнасилован его величеством Капиталом...

Когда в Киеве объявили конкурс на лучший памятник Независимости Украины, свою идею (в контексте мировых образных традиций) предложил и скульптор Анатолий Кущ. Суть его замысла состояла в том, что на главной площади страны должна была предстать в монументах и архитектурных решениях многовековая история страны.

— Задумка была какая? Всякое государство складывается, как из кирпичиков, из своих крупных деятелей. Кто-то это государство основывает, кто-то его строит, кто-то делает независимым. Все это труды “администрации”: князей, гетманов, президентов. Вторым “крылом” идеи была духовность — ее лидеры, начиная от Нестора Летописца до современных писателей, поэтов, художников, выдающихся деятелей церкви. Всех тех, кто создает “духовную государственность” внутри человека. Это и должен был отразить монумент, — рассказывает Анатолий Васильевич.

В мастерской на улице Филатова

Мы беседуем со скульптором в знаменитой мастерской на улице Филатова. Раньше здесь творил незабвенный Иван Кавалеридзе. Теперь вот работает Анатолий Кущ. Он не сразу согласился на встречу. Долго оттягивал ее (видимо, не горя желанием говорить о больном). Но, наконец, согласился. И вот я сижу в полутемной мастерской, сплошь заставленной гипсовыми и бронзовыми “метровками” (небольшими, высотой около метра, моделями скульптур), слушаю Куща и смотрю на монитор компьютера, где кадр за кадром возрождается столичный Майдан — такой, каким задумывал его автор...

— Основу, квинтэссенцию монумента должна была составить композиция, отражающая более чем 1000-летнюю драматическую историю Украины, — продолжает Анатолий Васильевич. — Комплекс должен был органично включать в себя существующие рельефы и архитектурные формы. Предполагалось повторить в контуре монумента даже пирамидальные очертания отеля “Украина”. Колоннада консерватории с одной стороны и колоннада Дворца искусств с другой должны были органично сочетаться с колоннадой галереи “Державотворцiв”, в крыльях которой следовало установить двенадцать фигур — князей Аскольда, Вещего Олега, Святослава, святой княгини Ольги, князей Ярослава Мудрого и Владимира Мономаха, гетманов Хмельницкого, Конашевича-Сагайдачного, первого президента Украинской Народной Республики Михаила Грушевского и других. На крыльях колоннады “Державотворцiв” предполагалось разместить беломраморные рельефы с изображениями творцов украинской духовности — Нестора Летописца, Андрея Первозванного, Антония и Феодосия Печерских, живописца Алипия, лекаря Агапита, Григория Сковороды, Феофана Прокоповича, Петра Могилы, Галшки Гулевичивны, Котляревского, Тараса Шевченко, Николая Гоголя, Михаила Драгоманова и других. На верхней площадке, на постаменте в форме креста — символа христианских традиций — 25-метровая колонна, увенчанная 6-метровой окрыленной фигурой Украины-Оранты, несущей ветку калины. Над левым пилоном должны были парить конные знаменосцы времен Владимира Великого с гербом Киевской Руси. Над правым — конники-знаменосцы времен Богдана Хмельницкого... Из-под колонны должна была спускаться, словно волны Днепра, величественная лестница, завершаясь на нижней площадке 6-метровой скульптурной композицией, изображающей основателей Киева.

«Этого никто не знал и не видел...»

— Так было задумано, — делится пережитым Кущ. — Однако получилось совсем не то, что я предлагал! Майдан не стал главной площадью страны, центром духовности и независимости. Получилась в итоге площадь базара — большого рынка, а не площадь государственности. Майдан не стал цельным. Из всего, что намечалось, осталось лишь два элемента: колонна и Оранта. Остального — нет. И, когда смотришь на эти остатки, странным и непонятным кажется вообще все, что находится на площади.

— Видите? — мастер останавливает компьютерную “экспозицию” своего проекта. — Там, где разместился “Глобус”, должен бы находиться музей...Музей государственности. Но его тоже нет.

— Кто же принял такое решение?

— Сложно сказать. Полагаю, что городские власти. Тут, конечно, немало странного. Градостроительные советы проходили абсолютно нормально, законно. Были приняты правильные решения. Была разработана концепция: создать монументальную композицию с музеем. А в итоге, когда начали строить, все пошло через пень-колоду. Мне кажется, все дело в том, что строили объект не на бюджетные деньги. Все возводилось на деньги тех, кто “имеет право” на помещения “Глобуса”. Как говорится, кто платил, тот и заказывал музыку.

— В итоге получилось то, что хотели они?

— Да, получили не монумент, не Центр государственности, а просто базарную площадь с большим количеством “стеклянных элементов”. Я не против бизнеса, не против концертов. Но представьте состояние человека, когда он находится на площади среди державотворцев, когда тут есть дух государственности. Это хорошо, это правильно. И совсем другое дело, когда видишь толпы пришедших потусоваться и выпить пива.

— Но это так, мысли о самой площади. А еще хотелось бы несколько слов сказать об Оранте, которую некоторые архитектурные “авторитеты” называют “какой-то этнической девушкой, стоящей наверху римской колонны”. Во-первых, колонна эта не римская, а греческая. Коринфская, — подчеркивает скульптор. — А потом... Посмотрим на метровую модель. С нее увеличивал я Оранту. Видите? Некоторые элементы ушли. В том варианте, что стоит на площади, нет чепца, нет орнаментов.

— Куда же они девались?

— Опять-таки, не моя прихоть. Как-то пришла ко мне киевская власть — городской голова, с ним еще человек пятьдесят (районные главы, замы). И каждый давал советы: мол, это должно быть так, а это — иначе. В итоге Оранта стала совсем другой. И еще. Кто-то из пришедших сказал, что она похожа на мою дочь. Голова отреагировал мгновенно: “Как это так? За наши деньги увековечиваешь родных!”. Что сказать об этом? Глупость! Но в итоге пришлось и лицо менять...

— Однако менее красивой Оранта все равно не стала.

— А вот о площади этого не скажешь. Замысел остался незавершенным. Поверьте, никакой художник не хочет сделать произведение хуже. Но, когда к нему приходят и начинают давить, переиначивать, получается то, что произошло с киевским Майданом. Этого никто не знает и не видит. Потому и говорят: это он виноват, это он такое натворил... А если честно, то в первых вариантах я вообще не хотел ничего на площади менять — все до последнего деревца должно было оставаться на своих местах! И если нынче Майдан выглядит другим, то, поверьте, не только скульптор приложил к этому руку...

Из досье «РГ»

Анатолий Кущ — скульптор, народный художник Украины, академик Академии искусств. Автор уникальных работ, украшающих скверы и площади многих стран мира. Его молодого Тараса Шевченко обожают варшавяне. Памятниками “Жертвам голодомору в Українi 1932-1933 рокiв”, Геродоту и Богдану Хмельницкому гордятся жители американских городов Блумингдейл, Иллинойс и Рокфорд. Произведения мастера хранятся в лучших музеях и частных коллекциях Украины, Великобритании, Германии, Австрии, России, Венгрии, Японии, Швеции... Скульптор создавал зал приемов, холлы и аллеи знаменитой “дачи Горбачева” в Форосе. Его монументальные ансамбли “Ярославна”, “Баян” и “Князь Игорь” придают особый, былинный облик Новгороду-Северскому.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій

11.01.2007

Анатолий Кущ: центр страны стал базарным центром

В конце прошлого года скульптор Анатолий Кущ, автор двух монументов на Майдане, получил премию – Золотую медаль Академии Национальной академии искусств за выставку «В пошуках коріння» Как рассказал «ДЕЛУ» Анатолий Кущ, первый конкурс проекта Майдана.

По словам скульптора, изначально он отвечал за образную часть проекта. Но спустя какое-то время Кущу оставили лишь визуально-скульптурную часть.

Строительство проходило в очень сжатые сроки. Было принято решение за год сделать проект Майдана. Полгода ушло на документальные проблемы, за остальные полгода - «галопом по Европе» - на осуществление проекта.

12-метровая Оранта-Украина (первая премия в финальном конкурсе) была сделана за два месяца. Натурой для создания монумента стала дочь скульптора. Но когда власти узнали об этом факте, возмутились, и лицо Оранты было изменено. Но скульптору все-таки удалось увековечить лицо дочери в образе Лыбиди. Архангел Михаил был сделан примерно за 1,5 месяца. Основателей Киева – Кия, Щека, Хорива и Лыбидь (третья премия в финальном конкурсе) - скульптор сделал за два месяца. Очень многие детали во всех трех проектах при согласовании с приемной комиссией пришлось поменять. Лицо Хорива Анатолий Кущ сделал с 33-летнего себя.

– Анатолий Васильевич, как вы все-таки оцениваете сегодняшний Майдан?

– Не получился ансамбль – это мое личное мнение. И вообще, духовный центр страны стал базарным центром. Надо признаться, что на монумент Оранта-Украина государство не выделило ни копейки. Это ложь, что туда пошло много бюджетных средств. В реальности этим занимались бизнесмены. Ответить сейчас на вопрос, кто прав, кто виноват, просто невозможно. Со мной работали гениальные архитекторы: Александр Комаровский, Олег Стукалов, Руслан Кухаренко. Но они все разные, и в спорах между собой им не удалось найти общую концепцию. Вначале меня «впускали» в этот спор, но затем поняли, что мое решение резко расходится с их решением, и исключили из дискуссии. В итоге все сделано здорово. Я имею в виду отдельные элементы. Сам «Глобус» – это последнее слово техники и настоящая Европа. Но вся беда в том, что эти элементы не собрались в единое целое, и не получилось того, что должно было быть. Нет центра страны. Если мы вспомним Италию, времен Гарибальди и освобождения, после войны с Наполеоном - после этих бед страна была ободранная, в разрухе. Но первое, что они сделали, построили дворец Эммануила, который больше, чем Колизей. Именно этот дворец является символом государственности. Наш Майдан должен был стать таким же государственным символом.

– А почему, по-вашему, недовольны Майданом многие люди, у которых нет архитектурного образования?

– Я коренной киевлянин. Жил на Банковой и с детства каждый день ходил в студию через Майдан. Я помню Майдан, когда там была лестница и розы, когда ниспадали фонтаны. Когда там, на площади Калинина, разворачивались фонтаны. Считалась, что площадь гениальна. После этого ее разок переделали. Убрали фонтаны и розы. Народ был недоволен. Затем еще раз переделали. Убрали розы, поставили Ленина. Народ был страшно возмущен. А скульптур Комаровский получил Государственную премию за новый проект площади. Мы люди инерции. Например, в комнате вы что-то переставили, а муж пришел и говорит, что надо вернуть все на свои места, потому что ему не нравится. Вот так и здесь.

– Если примут решение опять переделать Майдан, вы подадите свой проект?

– Такие решения возникают от нашего плебейства. Сегодня переделать, завтра опять переделать. Я считаю, что это идиотизм. А в соответствии с законом об авторском праве, никто не может вносить изменения в проект без моего разрешения. А уж если у меня что-то не получается, тогда могут заниматься другие. Мы привыкли ломать. Мы все ломаем до основания. А зачем? Те же итальянцы ничего не ломают с приходом новой власти. Посмотрите, сколько в Риме скульптур… Если прийти на Карлов мост, то можно убедиться, что там скульптур больше, чем во всем Киеве вместе взятом. Единственное, что меня покоробило, так это то, что найти хотя бы одну непокалеченную скульптуру практически невозможно. Бьют носы, ломают руки, оставляют надписи различных партий.

– Как вы относитесь к тому, что в центре Киева сооружают высотки?

– Я считаю, что надо запретить строить высотки в центре. Приведу такой пример. Встречаешь человека, он улыбается, и ты замечаешь, что у него золотые зубы. И сразу становится как-то не по себе, хотя когда-то это считалось большим шиком. Эти высотки, как вставные золотые зубы. Они чужие и поэтому не нужны. Многие спорят, стоит ли восстанавливать старое. Считаю, что это надо делать. Если взять Золотые Ворота, то их восстановление считаю весьма удачным. Прикасаешься к старым камням - и действительно ощущаешь что-то особенное. Возможно, Золотые Ворота на самом деле были другими, но лично мне нравится данное сооружение. Восстановление церкви XI века на Подоле, под старину, также сделано удачно.

– Известно, что вы дружны с Виктором Ющенко, вообще с семьей президента. На последней выставке, которая проходила совсем недавно, присутствовала Катерина Ющенко. Вам поступали заказы или у вас лично не возникало мысли увековечить жену президента в скульптуре?

– Мы действительно давно знакомы с Виктором Андреевичем, и он присутствовал на всех моих предыдущих выставках. По поводу подарков скажу, что я не из тех людей, которые таким образом ищут себе какую-то выгоду. Наоборот, Катерина Ющенко сама сделала мне дорогой подарок. Пока не возникло такой мысли – увековечить ее в скульптуре.

– Какие из ваших проектов сегодня утверждены и находятся в разработке?

– Проект памятника Петру Могиле, за который в 2003 году я получил Первую премию на конкурсе. Работа еще не начиналась, но памятник планируют поставить возле Киево-Могилянской академии. Предполагается, что фигура будет
3-метрового размера. Пока не принято решение о судьбе проект памятника жертвам голодомора. Если не решат, то памятник, возможно, будет воздвигнут не в Украине. Проектов много. Только б их не мешали реализовывать.

Джерело                                                                                                                                      До списку публікацій